| Aliance | Дата: Суббота, 14.05.2011, 20:24 | Сообщение # 264 |
| |
 |
| Опытный |
| |
| Группа: Скутеристы |
| Сообщений: 775 |
Репутация
« 9 » |
| |
| |
| Город: Славянск |
| Техника: Хонда |
Статус:  |
| |
|
Обязанности кота 1. Кот должен защищать человека от комнатных растений.
2. Кот постоянно должен поддерживать человека в форме, заставляя его непрестанно двигаться по квартире, нагибаться, собирая ручки, карандаши, носки и т.д.
3. Кот должен крепко держать зубами ручку или карандаш, пока человек пытается писать.
4. Кот постоянно должен проводить ревизию в холодильнике, даже если человек этого не хочет. Если он не хочет - значит, что-то там прячет, и с этим "что-то" следует хорошенько разобраться, а потом уж призвать к ответу самого человека.
5. Кот должен следить за модой. Если нынче в моде DVD-системы, значит, и современный кот должен идти в ногу с эпохой и периодически заглядывать в новомодную аппаратуру, стараясь разобраться, что к чему и для чего нужен вот этот голубой провод.
6. Кот должен ночью каждый час проверять, не заползла ли под одеяло человеку какая-нибудь змея.
7. Кот время от времени должен тренировать себя на случай непредвиденного циркового выступления. Для этого он должен периодически устраивать полеты под куполом дома, прыжки с гардины на люстру и обратно, всевозможные запрыгивания.
8. Кот должен помнить, что уши и нос перед сном человек моет редко, поэтому, когда он (человек) укладывается спать, кот должен, взгромоздившись ему на голову, вылизать начисто и нос, и уши.
9. Кот должен помогать человеку расстилать постель, внимательно наблюдая, чтобы под простыней не оказалось никаких предметов.
10. Кот должен помнить, что сон для человека это пустая трата времени, поэтому, завидев спящего человека, необходимо тут же его разбудить, прыгнув со шкафа ему на живот, а еще лучше на голову.
11. Кот должен отгонять от человека плохие сны. Если кот заметит, что человек ворочается в постели, он непременно должен прыгнуть человеку на голову и начать отгонять дурные сны и кошмары.
12. Кот должен отучать человека от такой вредной привычки, как храп. Для этого вполне достаточное сунуть лапу или же свой пушистый хвост в открытый рот храпящего человека.
13. Кот должен каждое утро напоминать человеку старую пословицу: "Кто рано встает, тому Бог дает". И чем раньше встанет человек, тем больше ему (а заодно и коту) даст Бог.
14. Кот должен сам время от времени устраивать влажную уборку в доме. Для этого вполне достаточно вытащить из кухонной раковины губку для мытья посуды и, перетащив ее в комнату, разорвать на мелкие части - так удобнее сделать уборку.
15. Кот должен делиться с человеком всем, что у него есть. Постоянно отдавать часть меха на утепление одежды и пола и выкидывать половину еды из чашки.
16. Кот должен петь песни, чтобы доставлять человеку радость. Даже если песни грустные.
17. Кот должен проверять, по какой причине кто-то не закрыл шкаф или тумбочку и не задвинул ящик.
18. Кот должен знать, что лежит во всех коробках и пакетах. И на личном опыте убедиться, насколько там удобно и хорошо находиться.
19. Кот должен во время сна человека заглушать наружный шум, громко урча под ухом.
20. Кот должен вытирать пыль и собирать на себя грязь, проникая во все труднодоступные места.
21. Кот должен отсыпаться за человека, всех его родственников, друзей и соседей вместе взятых.
стырено тут : http://fun.tochka.net/jokes/14474-ob...gn=BEGUN+JOKES
|
| |
|
|
| BUB | Дата: Суббота, 28.05.2011, 11:41 | Сообщение # 269 |
| |
 |
| АДМИНИСТРАТОР КЛУБА |
| |
| Группа: Президиум |
| Сообщений: 9172 |
Репутация
« 23 » |
| |
| |
| Город: ДОНЕЦК |
| Техника: Audi 80 |
Статус: |
| |
|
а бмв у нас с грузинскими номерами - BUB-051?
Б•ув собі один чоловік і мав шестеро синів та одну дочку. Пішли сини в поле орати і наказали, щоб сестра винесла їм обід. Вона й каже:
— А де ж ви будете орати? Я не знаю. Вони кажуть:
— Ми будемо тягти скибу від дому аж до тієї ниви, де будемо орати,— то ти за тією борозною і йди.
Поїхали.
А змій, що живе за тим полем, у лісі, взяв — ту скибу закотив, а свою протяг до своїх палаців.
От сестра як понесла братам обідати, то пішла за тією скибою і доти йшла, аж поки зайшла до змієвого двора. Там ЇЇ змій і вхопив. Поприходили сини ввечері додому та й кажуть матері:
— Весь день орали, а ви нам не принесли обідати.
— Як то не принесла? Адже Оленка понесла. Чи не заблукала? Брати й кажуть:
— Треба йти шукати її.
Та й пішли всі шість за тією скибою і зайшли-таки до того змієвого двора, де їх сестра була. Приходять туди, коли вона там.
— Братики мої милі, де ж я вас подіну, як змій прилетить? Він же вас поїсть! Коли це й змій летить.
— А,— каже,— людський дух пахне. А що, хлопці, битися прийшли чи миритися?
— Ні,— кажуть,— битися!
— Ходім же на залізний тік!
Пішли на залізний тік битися. Недовго й бились: як ударив їх змій, так і загнав у той тік. Забрав їх тоді ледве живих та й закинув до глибокої темниці.
А той чоловік та жінка ждуть та й ждуть синів,— нема. От одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошина по дорозі. Жінка взяла горошину та й з'їла.
Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком.
Росте та й росте той син, як з води — небагато літ, а вже великий виріс. Одного разу батько з сином копали колодязь,— докопались до великого каменя. Батько побіг кликати людей, щоб допомогли камінь викинути. Поки батько ходив, а Котигорошко узяв та й викинув. Приходять люди, як
глянули — аж поторопіли. Злякались, що в нього така сила, та й хотіли його вбити. А він підкинув того каменя та й підхопив, люди й повтікали. От конають далі та й докопалися до великого Шматка заліза. Витяг його Котигорошко та й сховав. От і питається раз Котигорошко в батька, в матері:
— Десь повинні бути в мене брати й сестра?
— Е-е,— кажуть,— синку, була в тебе і сестра, і шестеро братів, та таке й таке їм трапилось.
— Ну,— каже він,— піду їх шукати. Батько й мати умовляють його. — Не йди, сину: шестеро пішло, та загинуло, а то ти один, щоб не загинув!
— Ні, таки піду! Як же таки свою кров та не визволити?
Узяв те залізо, що викопав, та й поніс до коваля.
— Скуй,— каже,— мені булаву, та велику! Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли. Узяв Котигорошко ту булаву, кинув угору та й каже до батька:
— Ляжу я спати, а ви мене збудіть, як летітиме булава через дванадцять діб.
Та й ліг. На тринадцяту добу летить та булава! Збудив його батько, він схопився, підставив пальця, булава як ударилась об нього, так і розскочилась надвоє. Він і каже:
— Ні, з цією булавою не можна йти шукати братів та сестру,— треба скувати другу. Поніс її знову до коваля.
— На,— каже,— перекуй, щоб була по мені! Викував коваль ще більшу. Котигорошко й ту шпурнув угору та й ліг спати на дванадцять діб. На тринадцяту добу летить та булава назад, реве — аж земля дрижить. Збудили Котигорошка, він схопився, підставив пальця,—булава як ударилась об нього,— тільки трошки зігнулась.
— Ну, з цією булавою можна шукати братів та сестру. Печіть, мамо, буханці та сушіть сухарці,— піду.
Узяв ту булаву, в торбу — буханців та сухарів, попрощався і пішов.
Пішов за тією скибою та й зайшов у ліс. Іде тим лісом, іде та й іде. Коли приходить до великого двора. Увіходить у двір, тоді в будинок, а змія нема, сама сестра Оленка вдома.
— Здорова була, дівчино! — каже Котигорошко.
— Здоров був, парубок! Та чого ти сюди зайшов: прилетить змій, то він тебе з'їсть.
— Отже, може, й не з'їсть! А ти ж хто така!
— Я була одна дочка в батька й матері, та мене змій украв, а шестеро братів пішли визволяти та й загинули.
— Де ж вони? — питається Котигорошко.
— Закинув змій до темниці, та й не знаю, чи ще живі, чи, може, на попілець потрухли.
— Отже, може, я тебе визволю,— каже Котигорошко.
— Де тобі визволити? Шестеро не визволило, а то б ти сам! — каже Оленка.
— Дарма! — відказує Котигорошко. Та й сів на вікні, дожидається. Коли це летить змій. Прилетів та тільки в хату — зараз:
— Ге,— каже,— людський дух пахне!
— Де б то не пах,— відказує Котигорошко,— коли я прийшов.
— Агов, хлопче,— а чого тобі тут треба? Битися чи миритися?
— Де то вже миритися,— битися! — каже Котигорошко.
— Ходім же на залізний тік!
— Ходім!
Прийшли. Змій і каже:
— Бий ти!
— Ні,— каже Котигорошко,— бий ти спочатку!
От змій як ударив його, так по кісточки і ввігнав у залізний тік. Вирвав ноги Котигорошко, як махнув булавою, як ударив змія,— ввігнав його в залізний тік по коліна. Вирвався змій, ударив Котигорошка,— і того по коліна ввігнав. Ударив Котигорошко вдруге, по пояс змія загнав у -тік, ударив утретє,— зовсім убив.
Пішов тоді в льохи-темниці глибокі, відімкнув своїх братів, а вони тільки-тільки що живі. Забрав тоді їх, забрав сестру Оленку і все золото та срібло, що було в змія, та й пішли додому.
От ідуть, а він їм і не признається, що він їх брат. Перейшли так скільки дороги, сіли під дубом спочивати. Котигорошко притомився після того бою та й заснув. А ті шестеро братів і радяться.
— Будуть з нас люди сміятися, що ми шестеро змія не подужали, а він сам убив. Та й добро змієве він собі все забере.
Радилися-радилися та й нарадилися: тепер він спить, не почує,— прив'язати його добре ликом до дуба, щоб не вирвався,— тут його звір і розірве. Як радились, так і зробили: прив'язали та й пішли собі.
А Котигорошко спить і не чує того. Спав день, спав ніч, прокидається — прив'язаний. Він як рвонувся,—так того "дуба й вивернув з корінням. От узяв тоді того дуба на плечі та й пішов додому.
Підходить до хати, аж чує — брати вже прийшли та й розпитуються в матері:
— А що, мамо, чи в вас іще були діти?
— Та як же? Син Котигорошко був, та вас пішов визволяти. Вони тоді:
— Оце ж ми його прив'язали,— треба бігти та одв'язати.
А Котигорошко як пошпурить тим дубом у хату,— замалим хати не розвалив.
— Оставайтесь же, коли ви такі! — каже.— Піду я в світ.
Та й пішов знову, на плечі булаву взявши. Іде собі та й іде, коли дивиться — відтіль гора і відсіль гора, а між ними чоловік руками й ногами в ті гори вперся та й розпихає їх. Каже Котигорошко:
— Боже поможи!
— Дай боже здоров'я!
— А що ти, чоловіче, робиш?
— Гори розпихаю, щоб шлях був.
— А куди йдеш? — питає Котигорошко.
— Щастя шукати.
— Ну» то й я туди. А як ти звешся?
— Вернигора. А ти?
— Котигорошко. Ходім разом!
— Ходім.
Пішли вони. Ідуть, коли бачать: чоловік серед лісу як махне рукою — так дуби й вивертає- з корінням.
— Боже поможи!
— Дай боже здоров'я!
— А що ти, чоловіче, робиш?
— Дерева вивертаю, щоб іти було просторіше.
— А куди йдеш?
— Щастя шукати.
— Ну, то й ми туди. А як звешся?
— Вернидуб. А ви?
— Котигорошко та Вернигора. Ходім разом!
— Ходім.
Пішли втрьох. Ідуть, коли бачать — чоловік із здоровенними вусами сидить над річкою: як крутнув вусом,— так вода й розступилася, що й по дну можна перейти. Вони до нього:
— Боже -поможи!
— Дай боже здоров'я!
— А що ти, чоловіче, робиш?
— Та воду відвертаю, щоб річку перейти.
— А куди йдеш?
— Щастя шукати.
— Ну, то й ми туди. А як звешся?
— Крутивус. А ви?
— Котигорошко, Вернигора, Вернидуб. Ходім разом!
— Ходім!
Пішли. І так їм добре йти: де гора на дорозі,— то Вернигора перекине, де ліс,— Вернидуб виверне, де річка,— Крутивус воду відверне. От зайшли вони в такий великий ліс,— коли бачать,— в лісі стоїть хатка. Увійшли — нікого нема. Котигорошко й каже:
— Отут ми й заночуємо.
Переночували, на другий день Котигорошко каже:
— Ти, Вернигоро, зоставайся дома та вари їсти, а ми втрьох підемо на полювання.
Пішли вони, а Вернигора наварив Їсти та й ліг спочивати.
Коли хтось стукає в двері:
— Відчини!
— Невеликий пан,— відчиниш і сам,— каже Вернигора.
Двері, відчинились, та й знову хтось кричить:
— Пересади через поріг!
— Невеликий пан, перелізеш і сам. Коли влазить дідок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухопив Вернигору за чуба та й почепив його на гвіздок на стіну. А сам усе, що було наварене, виїв, випив, у Вернигори із спини ремінь шкіри видрав та й подався.
Вернигора крутивсь-крутивсь, якось зірвався з гвіздка, кинувся знову варити; поки товариші поприходили, уже доварює.
— А чого ти запізнився з обідом?
— Та задрімав трохи.
Наїлись та й полягали спати. На другий день устають, Котигорошко й каже:
— Ну, тепер ти, Вернидубе, зоставайся, ми підемо на полювання.
Пішли вони, а Вернидуб наварив їсти та й ліг спочивати. Аж хтось стукає в двері:
— Відчини!
— Невеликий пан, відчиниш і сам.
— Пересади через поріг!
— Невеликий пан, перелізеш і сам. Коли лізе дідок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухопив Вернидуба за чуба та й почепив на гвіздок. А сам усе, що було наварене, виїв, випив, у Вернидуба із спини ремінь шкіри видрав та й подався.
Вернидуб борсався, борсався, якось уже там з гвіздка зірвався та й ну швидше обід варити. Коли це приходить товариство.
— А що це ти з обідом спізнивсь?
— Та задрімав,— каже,— трохи...
А Вернигора вже й мовчить: догадався, що воно було.
На третій день зостався Крутивус,— і з ним те саме. А Котигорошко й каже:
— Ну, та й ліниві ви обід варити! Уже ж завтра ви йдіть на полювання, а я зостануся дома.
На другий день ті троє йдуть на полювання, а Котигорошко вдома зостається. От наварив він їсти та й ліг спочивати. Аж грюкає хтось у двері:
— Відчини!
Відчинив двері,— аж там дідок маленький, а борода на сажень волочиться.
— Пересади через поріг!
Узяв Котигорошко, пересадив. Коли той пнеться до нього, пнеться.
— А чого тобі? — питає Котигорошко.
— А ось побачиш чого,— каже дідок, доп'явся до чуба та тільки хотів ухопити, а Котигорошко:
— То ти такий! — та собі хап за бороду, вхопив сокиру, потяг його в ліс, розколов дуба, заклав у розколину дідову бороду й защепив її там.
— Коли ти,— каже,— такий, дідусю, що зараз до чуба берешся, то посидь собі тут, я знову сюди прийду.
Приходить він у хату,— вже й товариство поприходило. . — А що обід?
— Давно впрів.
Пообідали, а тоді Котигорошко й каже:
— А ходіть лише, я вам таке диво покажу, що ну!
Приходять до того дуба, коли ні дідка, ні дуба нема: вивернув дідок дуба з коренем та й потяг за собою. Тоді Котигорошко розказав товаришам, що йому було, а ті вже й про своє призналися, як їх дідок за чуба чіпляв та реміння з спини драв.
— Е,— каже Котигорошко,— коли він такий, то ходім його шукати.
А де дідок того дуба тяг,— там так і знати, що волочено,— вони тим слідом і йдуть. І так дійшли аж до глибокої ями, що й дна не видно. Котигорошко й каже:
— Лізь туди, Вернигоро!
— А цур йому!
— Ну ти, Вернидубе.
Не схотів і Вернидуб, не схотів і Крутивус.
— Коли ж так,— каже Котигорошко, — полізу я сам. Давайте плести шнури.
Наплели вони шнурів, намотав Котигорошко на руку кінець та й каже:
— Спускайте!
Почали вони спускати, довго спускали,— таки сягнули дна,— аж на інший світ. Став там Ко-
тигорошко ходити,— аж дивиться: стоїть палац великий. Він увійшов у той палац, коли так усе й сяє золотом та дорогим камінням. Іде він покоями,—аж вибігає йому назустріч королівна—така гарна, така гарна, що й у світі кращої нема.
— Ой,— каже,— чоловіче добрий, чого ти сюди зайшов?
— Та я,— говорить Котигорошко,— шукаю діда маленького, що борода на сажень волочиться.
— Е,— каже вона,— дідок бороду з дубка визволяє. Не йди до нього,— він тебе вб'є, бо вже багато людей повбивав.
— Не вб'є! — каже Котигорошко,— то ж я йому й бороду защепив. А ти ж чого тут живеш?
— А я,— каже,— королівна, та мене цей дідок украв — і в неволі держить.
— Ну, то я тебе визволю. Веди мене до нього! Вона й повела. Коли справді: сидить дідок і вже бороду визволив з дубка. Як побачив Котигорошка, то й каже:
— А чого ти прийшов? Битися чи миритися?
— Де вже,— каже Котигорошко,— миритися — битися!
От і почали вони битися. Бились, бились, і таки вбив Котигорошко дідка своєю булавою. Тоді вдвох із королівною забрали все золото й дороге каміння у три мішки та й пішли до тієї ями, якою він спускався. Прийшов і гукає:
— Агов, побратими, чи ви ще є?
— Є!
Він прив'язав до мотузка один мішок та й сіпнув, щоб тягли.
Витягли, спустили знову мотуз. Він прив'язав другий мішок:
— І це ваше.
І третій їм віддав,— усе, що добув. Тоді прив'язав до мотузка королівну.
— А це моє,—каже.
Витягли ті троє королівну, тоді вже Котигорошка треба тягти. Вони й роздумали:
— Нащо його тягти? Нехай королівна нам дістанеться. Підтягнем його вгору та тоді й пустимо,— він упаде та й уб'ється.
А Котигорошко та й догадався, що вони вже надумали,— узяв прив'язав до мотуза каменюку.
— Тягніть мене! — гукає.
Вони підтягли високо, а тоді й кинули,— камінь тільки гуп!
— Добрі ж ви,— каже Котигорошко. Пішов він підземним світом. Іде та іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град. Він і заховався під дубом. Коли чує,— на дубі пищать грифенята в гнізді. Він заліз на дуб та й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив гриф, що діти вкриті, та й питає.
— Хто це вас накрив? А діти кажуть:
— Як не з'їси його, то ми скажемо.
— Ні,— каже,— не з'їм.
— Отам чоловік сидить під деревом, то він накрив.
Гриф прилетів до Котигорошка та й каже:
— Кажи, що тобі треба,— я тобі все дам, бо це вперше, що в мене діти зосталися живі, а то все — я полечу, а тут піде дощ та град,— вони в гнізді й заллються.
— Винеси мене,— каже Котигорошко,— на той світ.
— Ну, добру ти мені загадку загадав. Та д.ар-ма,^~ треба летіти. Візьмемо з собою шість кадовбів м'яса та шість кадовбів води, то як я летітиму та поверну до тебе голову направо, то ти мені вкинеш в рот шматок м'яса, а як поверну наліво, то даси трохи води, а то не долечу й упаду.
Взяли вони шість кадовбів м'яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа,— полетіли. Летять та й летять, як поверне гриф голову направо, то Котигорошко йому вкине в рот шмат м'яса, а як наліво — дасть йому трохи води. Довго так летіли,— от-от уже долітають до цього світу. Коли гриф повертає голову направо, а в кадовбах і шматочка м'яса нема. Тоді Котигорошко відрізав у себе литку та й кинув грифові в рот. Вилетіли, гриф і питається:
— Чого це ти мені такого доброго дав аж наприкінці?
Котигорошко й показав на свою ногу:
— От чого,— каже.
Тоді гриф виригнув литку, полетів і приніс цілющої води: як притулили литку та покропили тією водою,— вона й приросла.
Гриф тоді повернувся додому, а Котигорошко пішов шукати своїх товаришів. А вони вже подались туди, де тієї королівни батько, там у нього живуть та й сваряться поміж себе: кожен хоче з королівною оженитися, то й не помиряться.
Коли це приходить Котигорошко. Вони полякалися, а він каже: — Ви мене зрадили,— мушу вас покарати.
Та й покарав.
А сам одружився з тією королівною та й живе.
ВКонтакте
|
| |
|
|
| MARY | Дата: Суббота, 04.06.2011, 17:51 | Сообщение # 271 |
| |
 |
| Профи |
| |
| Группа: Скутеристы |
| Сообщений: 1324 |
Репутация
« 34 » |
| |
| |
| Город: Донецк |
| Техника: 100 кубов |
Статус: |
| |
|
Ура!!! свершилось((((
Среднее образование в России станет платным с 2011 года.
Государственной Думой, благодаря партии «Единая Россия», которая
единогласно (314 голосов) проголосовала «за», был принят закон, согласно
которому, с 1 сентября 2011 года среднее образование в России станет платным.
Согласно принятому закону, большая часть учреждений социальной сферы –
больницы, школы и детсады – перейдут с бюджетного финансирования на
самоокупаемость. Иными словами, государство будет оплачивать не всю их
деятельность, как сейчас, а только определенный объем услуг по
госзаданию (субсидированию). Все остальное соцучреждениям придется
зарабатывать самостоятельно.
Единственное, что ребенок может получить бесплатно – это несколько
базовых предметов. Речь идет о русском языке (2 часа в неделю),
английском языке (2 часа в неделю), математике (2 часа в неделю),
физической культуре (2 часа в неделю) и истории (1 час в неделю). А за
такие предметы как рисование, музыка, информатика, физика, химия,
биология и др. родителю придется заплатить. По предварительным данным,
стоимость обучения в месяц составит порядка 6-7 тысяч рублей. Это
порядка 54-70 тысяч в год и около 630 тысяч за все 11 лет обучения.
Отметим, что первые три класса остаются бесплатными и в их программу
входит весь набор предметов, что и раньше.
Учитывая то, что по официальным данным, у нас 40% населения живет за
чертой бедности, чуть больше трети россиян будут безграмотными и не
поступят в институт из-за того, что родители этих детей не будут иметь
возможности оплатить обучение.
Отметим, что сейчас выплачивается материнский капитал, который
составляет 343 278 рублей, но он выплачивается, только если в семье
появился второй ребенок. Основной его задачей является помощь семьям в
улучшение жилищных условий и оплате обучения ребенка. Однако
вышеупомянутая сумма выдается, если у вас два ребенка, и при не хитром
подсчете стоимость обучения за двух детей в средней общеобразовательной
школе за 11 классов составит около 1,2 миллиона рублей. При этом нужно
учесть, что детям нужно еще оплатить детский сад, спортивные и
развлекательные секции, снабдить учебниками, купить школьную форму и
многое другое. В итоге получается, что в среднем родитель должен будет
тратить на 1 ребенка в месяц порядка 20-25 тысяч рублей.
А о том, что сельские школы, которые еще не добила оптимизация, добьет
новый закон и вообще лучше не говорить. Ведь на селе школа, которая
вдобавок переведена на подушевое финансирование, прибыльной,
самоокупаемой быть просто не сможет. А значит, ее просто закроют. Отказ
государства от прямого финансирования большинства бюджетных учреждений и
переход на госзадания сделают платными и те немногие кружки, которые
пока еще остаются бесплатными. Чиновники говорят, что оплачивать нужно
будет только дополнительные занятия сверх программы. Но будет ли стимул у
педагогов давать нормальные знания в рамках бесплатных часов?
В заключение отметим, что при принятии этого решения мнения граждан
Российской Федерации не учитывалось, их просто поставили перед фактом,
что со следующего года им придется оплачивать обучение своих детей. Тем
не менее, налоги гражданам никто снижать не собирается, напротив,
ежегодно появляются всё новые материальные облегчения, которые вскоре,
наверно, сравняются с зарплатой среднестатистического жителя России.
Вам, молодым людям, в самое ближайшее время предстоит стать родителями самим... ВЫ готовы к такому будущему???
Прошу Вас распространяйте эту информацию. Люди должны знать. Люди должны действовать!
От туда...
(063)1345709
ОБРАТНАЯ СВЯЗЬ
|
| |
|
|
